Як Арія на Falkon побувала

По своїй природі Арія рідко відвідує місця великого скупчення людей  фестивалі, але деякі події змушують вийти з дому найзатятіших інтровертів. Такою подією став Falkon і далі я припиняю говорити про себе у третій особі і починаю розповідати, що цікавого було на цьому мультифендомному фестивалі, як я кілька днів перебувала в не сірому натовпі, зіграла у музичну гру, частково стала ніндзя та багато чого іншого.

Загалом у старому місті Люблін в наш час народжуються нові традиції. Одна з них — щорічне зібрання ґіків та отаку. Фестиваль фантастики Falkon – один із найстарших у Польщі (ми з ним ровесники). І це буде банально сказати, але правда: у ці кілька днів те, що живе на наших полицях, в комп’ютерах та серцях, вся та магія і фантастика, матеріалізується і в прямому сенсі майже стає реальністю. 

А перше, що варто відзначити у цьогорічному Falkon-i – прекрасна тема, якій його присвятили. Дерев’яні ідоли, віночки, вишивка, коловороти, сварґи та інші окультні (жартую) символи... Так-так ви не помилилися, тема фестивалю слов’янські міфи. Тому вже за кілька днів до початку я почала відчувати ту соковиту атмосферу, яку організаторам доведеться відтворити. Друге, що мене вразило, це засилля цікавих подій. Ем, це точно має відбутися за всього лиш три дні? Я була так шокована, як Дазай, коли я йому сказала, що не збираюся робити подвійне самогубство.

Як так, я хочу безумовно подивитися на конкурс косплею, але в той час в обителі анімешників буде конкурс музики з аніме... Але що поробиш, така жорстока реальність, доведеться продумати план, #якби_так_нічого_не_пропустити_і_побачити_по_максимуму. Взагалі, хвала усім, хто долучається до творіння подій та організації. Адже одного погляду на ту неймовірно складну табличку заходів достатньо щоб ощасливити сердешного фана фантастики. Ось вам лише невеличкий приклад програми п’ятниці.

 В день початку фестивалю знайти місце знаходження було просто: бачиш якусь неординарну людину, одягнену у трошки химерний, але до біса стильний одяг (часто із символікою різних фендомів) — прямуй за цією людиною (тобто не переслідуй, а познайомтеся чи що) і рано чи пізно ти опинишся біля будівлі Тарґі Люблін. Тут ви вже не помилитеся куди йти, тільки будьте уважні, бо нюх може завести вас в іншу сторону де зі своїми ятками стоять продавці смаколиків. Там все до смаку: сучасні вишукані солодощі і піца, подана як би це робили кілька століть тому. 

Поїли? Йдемо далі.

Потім очі розбігаються від всього різноманіття товарів, що власне типово для фестивалів. Серденько виривається з грудей, коли бачить стільки омріяних речей на відстані витягнутої руки. Головне слідкувати за станом своїх кишень, адже наступного дня я угледіла двох бідолах, які носили купу фендомських речей, але також і коробочку з написом “Збираємо гроші на квитки додому”. За те всі тут отримали враження. А вони безцінні.

Отож, у головному величезному приміщенні в одному кутку своя атмосфера, в іншому — геть інша. Інсталяція давнини межує із сучасними ігровими консолями, досить зробити кілька кроків - і ти в іншому сетінгу. Також є кілька зал для зустрічей, ще одна велика зала для ігор, науковий намет, намет для майстер-класів, арена...  Тому території Тарґів не вистачило і ще деякі події проводилися у сусідній школі.

Оскільки тема фестивалю присвячена міфам, то і у місці збору анімешників про це теж багато говорили. Найцікавішими особисто для мене було вгадування чудовиськ  з аніме та порівняння аякаші зі слов’янськими демонами. Автори цих презентацій постаралися, щоб вмістити якомога більше цікавого контенту за що їм спасибі. Наприклад, ми не дивуємося коли знаходимо спільні риси у міфологіях близьких народів, але для мене стало несподіванкою, що у порівнянні із міфами далекого сходу є не лише суттєві відмінності, але й багато подібних персонажів та створінь. Взяти хоча б Ягу і Ямаубу — вони обидві старі відьми, які живуть в лісових хатинах та їдять дітей, або ж Рарог та Сузаку (не Куруґі))) ) — і перший, і другий божественні птахи, володарі вогню. На жаль слов’янські міфи більш забуті, а деякі творіння японців - чудовий приклад як можна оживляти свої давні легенди у сучасній культурі та зацікавлювати ними весь світ. 

 Пізніше увечері всі відпочивали за переглядом фільмів про короля усіх чудовиськ — Ґодзілу. Ну і не можу не згадати, хоч у залі присвяченій анімешним подіям менш людно, але спілкування було доволі лампове та дружнє. Можливо хтось знайшов не лише нове аніме для перегляду, але й нового друга.

Ближче до головної сцени Falkon-y і стенди з презентацією нових міфологічних збірників та бестіаріїв, і міні-реконструкції побуту давніх слов’ян.

А на вечір першого дня організатори підготували родзинку програми: модний показ.  Розробила костюми Барбара Думаньська, знана у Любліні дизайнерка готичної моди. Багато елегантного і завжди стильного чорного кольору,  магічні   мотиви, епатаж і водночас зручна простота- виглядало усе так, наче справді давні слов’яни надумали організувати показ наймоднішої вишивки та костюмів у своєму поселенні. Хоча збрешу, якщо скажу що роботи дизайнерки нав’язують лише до старовини, від них віє і сучасністю і навіть майбутнім. Цей мікс стилів дозволяє побачити щось нове серед безлічі оригінальності у нашому світі. Найкращий показник успіху робіт — це оплески та посмішки глядачів. А їх було вдосталь.

Пізніше цю тему було перенесено на музичну площину, виступали гурти Ethnopolia і Żywiołak. Ритм етнічних інструментів та спів, що більше схожий на молитву чи заклинання — це воістинну крутий стиль. Це наче маленька подорож за межі свідомості, тому наші предки завжди супроводжували ритуали подібною музикою. Як випаде нагода, обов’язково відвідайте подібні концерти.

Ну і куди ж на великому фестивалі без конкурсу косплею. Першим досить веселим раундом були представлення костюмів зроблених за годину із чого попало (із коциків, паперу, мішків для сміття та власної харизми). Яким же треба бути сміливцем, щоб майже без підготовки взяти участь у конкурсі. А найкращий вихід, відволікти увагу від недосконалих костюмів — перевести все на гумор та жарти, що власне учасники виконали на славу. А вже із ретельно підготовленими образами оцінювання велося так: кращий костюм, краще представлення та ґарн-прі (і те, і інше на висоті). Не просто насолоджувалися видовищем, але й судили вже професійні косплеєри, яких ви знайдете за ніками Miko Cosplay, Red Chaos Cosplay, Elena Samko і та, що стоїть по іншу сторону камери під час фотосесій — Yumikasa Photography.

Не заздрю я цьому журі, адже  під час кожного виступу відчувалося, як учасники вклали душу та з усіх сил намагалися чимось виділитися. Джокер розповідає про те, як йому не щастить із дівчатами, сукуб виконує бездарно, але доволі мило, мелодію на флейті, красуня YoRHa 2B ефектно шинкує ворогів із картону, під вже впізнаваний опенінг Kiss of Death з’являється на сцені ніхто інший як Zero Two, Долл із “Темного Дворецького” виконує гідний мільйона овацій танок... І ще кілька поєдинків та пафосних промов із ігор. Як ви зрозуміли, загалом конкурс косплею — завжди цікаве видовище, і я (думаю всі інші теж) були трошки засмучені коли презентації добігли кінця. Адже деяких незареєстрованих до конкурсу, але майже що канонічних персонажів можна було б з руками і ногами винести на сцену та милуватися.

Багато цікавинок можна було довідатися на презентаціях та дискусіях. У залі популярної культури говорили і про вічне протистояння Marvel і DC, і про аватара Аанґа, і про Черепашок-ніндзя (це лише невеличкий список де я частково побувала). Велику послугу зробили організатори зробили і для письменників-початківців та загалом схиблених на читанні. Можна було послухати про підвиди фантастики (міське фентезі, постаапокаліпсис, кіберпанк...), довідатись секретики бестселеру від самих авторів. Звісно ж багато дискусій були присвячені міфології і вже не лише слов’янській, були  пізнавальні блоки про китайську, скандинавську... та й загалом про це все у сучасній культурі. До речі, ви гадаєте що процес творіння міфів уже закінчився? Аж ніяк. На одній із дискусій я почула цікаву думку, що міфологія твориться і досі. Зараз ми віримо наприклад у страшного демона Дієти чи Кредиту. Колись ми станемо для нащадків далеким минулим і наші вірування персоніфікуються в певні образи. Що ж, цікаво буде побачити)

Також Falkon став місцем зустрічі та справжніх поєдинків для шанувальників настільних чи карткових ігор. А всі охочі могли ще й зіграти нехитрі та олдскульні, але від цього ще більш кайфові ігри на консолях стилізованих під древні. Моє вухо одразу ж впізнає божевільні японські пісеньки і ноги ведуть туди. Повторювати рухи танцю за прикладом на екрані, чи натискати на кольорові кнопки у такт пісні — ще та розвага. Тому до екранчиків особливо в найбільш залюднений час була доволі велика черга, але заради цього можна і постояти.  Не знаю чому але у мене попалася складність рівня “кошмар”, та й назву пісні я не згадаю, але пальці ритм пам’ятають.

Також усіх ґіків та анімешників рано чи пізно, в більшій чи меншій мірі починає цікавити зброя та інша мілітарія. Що ж, виставки та прилавки до ваших послуг. Мою увагу привернула реальна зброярня, де красувалися наче ті самі клинки з різних тайтлів.  Я кілька разів зіграла у лотерею, але на жаль так і не виграла катану . За те відчути себе ніндзя дозволила покупка шюрикена. Біля них крутилася я та інші школярі, що захоплюються шьоненами.

 Хто  мріяв спробувати себе у мистецтві володіння мечем, то до його послуг арена та відповідне спорядження. Треба було лише записатися у відповідну чергу. Також там можна було глянути постановки боїв та майстер-класи із самооборони.

Звісно ж, моя доповідь далеко не в повній мірі розповідає вам про Falkon. Це просто опис вражень одного відвідувача, за моєю спиною було ще багато цікавих речей. Тому висновок із моєї історії лише один: як випаде нагода обов’язково вирушайте на Falkon чи будь-який інший фестиваль фантастики у вашому місті. Навіть якщо у вас немає друзів, йдіть самі, там ви обов’язково когось знайдете для спілкування.

 Три дні поспіль Тарґі Люблін просто розривалися від Всесвітів, які намагалися у нього помістити. Потім усі розійшлися по своїх домівках, щоб робити те саме, що робили до цього: грати ігри, читати книги/манґу/комікси, дивитися фільми та аніме, одним словом розважатися та якось та й збагачувати свій внутрішній світ.

Дякую за увагу.

Із найкращими побажаннями 

Арія.

Amonika Megumi

Айсака Тайга - не частий персонаж в сучасному фандомі, враховуючи те, що анімі Торадорі вже 10 років (так, так, перша серія вийшла 2 жовтня 2008 року). То ж коли ми знайшли фото косплею від чудової Амоніки Мегумі, то вирішили обов'язково написати про дівчину та її творчий шлях. Котрий почався з фільмів Міядзакі - їх дівчинка переглядала разом зі старшою сестрою. Згодом, після довгої перерви та досить негативного враження від серіалу "Наруто", до поля зору потрапив Shugo Chara!, в котрий дівчина просто закохалася. І навіть свій нік Аму взяла на честь головної героїні. Досить швидко в соц-мережах знайшлися однодумці-косплеєри, котрі надихнули на перший косплей на одну з героїнь Shugo Chara!, Мікі. Костюм замовила у звичайної кравчині, а от капелюх замовляла у DarenDevis. Саме в цьому костюмі Аму з'явилася на ОТОБЕ 2011 у якості відвідувача. Так і розпочався творчий шлях. 

Свої подальші костюми дівчина намагалася шити сама, адже шиття освоїла ще у 8 класі за допомогою вчительки з праці, котра також захоплювалася аніме та японською культурою. А от крафт доводилося замовляти або прохати про допомогу у знайомих. Наступними персонажами були Леві з "Fairy Tail", Нозомі з Love Live (з 2016 року) та інші. До Love Live дівчина має особливий сентимент:

- Це мій наркотик! Вдома у мене лежить понад 10 костюмів з цього фендому. Коли розповідаю про майбутній фотосет, то мій коханий завжди питає "я сподіваюсь це не лл?"

А от з Айсакою Тайгою все було складніше. Хоч Аму має і близький характер, але все ж це був фотосет для близької людини, і початково дівчина не мала планів публікувати його будь-де. Та й надто серйозна та Айсака, адже Амоніці більше подобається фігури лолі та втілюватися у класичні цундерні персонажі.

Свої праці дівчина представляла в якості відвідувача на Натсу намі 2, і на Отобе 2012 (нажаль, виступ так і не склався). А от вперше Аму вийшла на сцену ОТОБЕ 2013 в Києві в образі Dead Master з Black Rock Shooter у чотириособовій команді. Навіть попри те, що у напарниці зламався крафт, цей виступ запам'ятався як надзвичайно чудовий. В тому ж році Мегумі-сама мала цілих три виступи на сцені в Запоріжжі, і ще стільки ж на Аніконі у Львові у 2014 році. Дівчина навіть мріяла виступити 5 раз з різними персонажами протягом одного конкурсу. Аму любить виступати в групах, і за 7 років косплею вона мала лише один сольний виступ. На фан-сторінках можна знайти навіть відео групового танцю - це був прикладовий запис для групи. Разом з подругами дівчина мріяла поставити танок, і вони це зробили, фінальну версію записали з 4 разу. Особливо запам'яталися сценки з Домініком та Рідл:

- Чому саме так? Тому що для мене Домінік - власний айдол, мене завжди надихали його постановки. Наступний виступ із Рідл був на першому фан експо, постановка по One Piece. Ух, нас дуже багато було і це було дуже яскраво!

В перспективі Аму хоче робити Хоноку та Еллі (μ's) з Love Live!! School idol project, до котрих вже має костюми, а також Ріко і Йошіко з Aquors (Love Live!! Sunshine). Ну і Нозомі та Ю. Хоч дівчина і закохана у ЛЛ, все ж зупинятися на ньому не збирається, і планує перейти до персонажів з ігор. У планах відвідати WeGame, черговий Анікон, Ханіфест. Окрім косплею дівчина полюбляє читати книги, дивитися серіали, грати в ігри, зрідка малювати.

Ми сподіваємося ще не раз мати нагоду публікувати фото дівчини в пабліку Cosplay Ukraine, то ж побажаємо їй успіхів, натхнення і творчого зростання.

Turnej gry Carcassonne

Normalnie piszemy dla Was relację z już odbytych konwentów albo tych, które dopiero nadejdą. Pokazujemy piękne ujęcia cosplayerek i możliwe do zobaczenia atrakcje. Tym razem skupimy się na nieco innej części, zawsze obecnej na każdym wydarzeniu. Większym lub mniejszym.

Prawdopodobnie zauważyliście na konwentowych mapach pokój/ pomieszczenie/ namiot etc. oznaczone jako różnoraka odmiana sformułowania „Gry Planszowe”. Czy to Planszówkownia czy Skarbiec Gier Bez Prądu, zawsze wypełniony wieloma tytułami do pogrania ze znajomymi albo dające możliwość poznania nowych.

Otóż gry planszowe mają jeszcze jedną ukrytą cechę. Są oparte na stałych mechanikach i spójnych zasadach, a co za tym idzie… Zgadliście! Można z nich stworzyć idealny materiał pod turnieje.

Jako, że nadarzyła się okazja aby uczestniczyć w jednym z takich turniejów. Uznaliśmy, że przybliżymy Wam, naszym czytelnikom, ten zawiły temat. 

W tym celu prześledziliśmy całą drogę uczestnika. Od eliminacji po awans do etapu finałowego w ramach turnieju gry Carcassonne.

Carcassonne to już dobrze znana wszystkim wyjadaczom, seria gier pod jednym szyldem, różniących się często stosowanymi dodatkowymi mechanikami. W podstawowej wersji każdy z graczy ma za zadanie zebrać jak największą ilość punktów zwycięstwa. Otrzymuje je za różnorodne aktywności, które może wykonać po dobraniu kafelka. Kafelki różnią się od siebie i mogą posiadać na sobie drogi, zamki bądź kościoły. Najczęściej są to wariacje minimum dwóch. To jednak nie wszystko! Każdy ma ograniczoną ilość podwładnych (drewnianych, kolorowych znaczników), którymi może zajmować poszczególne elementy. Drogi można łączyć w długie szlaki. Zamki rozbudowywać do niebotycznych rozmiarów, a przejmowanie kościołów daje dodatkowe punkty za każdy kafelek przyłączony naokoło. Jednak nie zawsze strategia budowli jest najlepszą i w dużej ilości przypadków dochodzi do zajmowania „pól”. Poprzez położenie na płasko naszego podwładnego, możemy przejąć „pole”, czyli pas zieleni. Pas ten ciągnie się do momentu ograniczenia go murami zamku, końcem planszy czy drogami. Otrzymujemy dzięki takiemu zagraniu dodatkowe punkty za każdy ukończony zamek na naszym polu, ale do końca gry wyłączamy danego podwładnego z rozgrywki.
 
To ten właśnie system jest najczęściej wybierany do rozgrywek turniejowych.

Jak zacząć przygodę z turniejami?

To jest tak, że aby dostać się do turnieju, to wpierw należy wygrać eliminacje. Odbywają się w lokalnych klubach, pubach, sklepach czy nawet konwentach jak np. Pyrkon. W danym terminie należy przyjść do takiego miejsca, zapisać się i… wygrywać. Obecnie panuje system, który dostosowuje liczbę awansów do ilości przyjętych graczy. Dla zobrazowania: Kiedy jeden lokal zbierze 10 osób, biorących udział w eliminacjach – awans otrzyma jedna osoba, ale w przypadku większej ilości, adekwatnie zwiększa się liczba wakatów. Jednakże w opisywanym przypadku [Carcassonne], może to ulec zmianie w przyszłości. Dlatego zachęcamy do śledzenia zmian w regulaminie zawodów. Taki system nie jest też regułą i może być inny dla turnieju w którym chcielibyście uczestniczyć.

Eliminacje są również wyodrębnionym konkursem. Zatem za zajęcie miejsca na podium możecie się spodziewać hucznych oklasków i nagród rzeczowych. Nie zapominając o zaproszeniu do udziału w kolejnym etapie.

Następnie jako laureat, otrzymujemy informację na kontaktowego maila odnośnie daty i miejsca kolejnego etapu. Tutaj był to już etap Mistrzostw Polski, który miał miejsce w Krakowie. W obszernym parku handlowym Solvay znajdowało się Centrum Sztuki Współczesnej, gdzie rozstrzygały się losy ponad 200 zakwalifikowanych osób z całej Polski. A w sumie nawet mniej, bo niektórzy zrezygnowali z uczestnictwa mailowo albo bez podania przyczyny, zwyczajnie oddali szansę walkowerem. 

Na początek każdy uczestnik otrzymuje kartę turniejową, gdzie będzie wpisywał punkty uzyskane na konkretnych etapach rywalizacji. Składa się na nie 5 rund eliminacji, po której wyłaniane są osoby do TOP16. Najważniejsze są duże punkty. Kolejno za miejsce 1= 3, 2= 2, 3= 1 i ostatnie z zerowym wynikiem. W sytuacjach spornych decydują małe punkty uzyskane w trakcie rozgrywek. Po pierwszej rozegranej partii, w kolejnych uczestnicy dobierani są na podstawie dopasowania punktowego. Innymi słowy na zasadzie „Najlepsi z najlepszymi”. Miejmy na uwadze, że przez etap eliminacji w grze przy jednym stole, biorą udział 4-5 osób. 

Natomiast po przejściu do etapu finałowego, już tylko 2 graczy -1 vs. 1. Jak wspomnieliśmy w 1/8 walczy o awans 16 osób i z każdym kolejnym progiem liczba pretendentów zmniejsza się o połowę. Aż w finale zostaje dwójka najlepszych graczy.

Osoby, które nie dostały się do etapu finałowego,w drodze losowania otrzymały nagrody pocieszenia. Z kolei wszyscy awansujący uczestnicy, otrzymali nagrody za uczestnictwo.
Natomiast stojącym na podium – wręczono bony do sklepu Bard.pl. Laureat na pierwszym miejscu otrzymał dodatkowo statuetkę. Co więcej otrzyma także refundację podróży do Essen, gdzie będą miały miejsce Mistrzostwa Świata Carcassonne na jednych z największych targów gier planszowych.

Co do zasad organizacyjnych turnieju, to:
- Wszystkie gry rozstrzygano na podstawowej wersji Carcassonne z 2 edycji. Zatem systemy opatów i rzek nie były dozwolone.

- Każda rozgrywka trwała do wyczerpania zapasów kafelków albo do osiągnięcia limitu czasowego. Tu akurat 40 min. W przypadkach gdy dochodziło do remisu, to mecz powtarzano, ale z czasem ograniczonym o połowę.

W momencie awansu i wygraniu refundacji wyjazdu na Mistrzostwa Świata Carcassonne w Essen, na miejscu mistrzowie grają wyłącznie w systemie 1 vs. 1, a przegrani odpadają z turnieju.

W tym roku na podium stanęli:
- Maciej Polak zajmujący trzecie miejsce,
- Hubert Kopera na miejscu drugim,
- Marcin Sawicki, który zajmując pierwsze miejsce i jednocześnie zdobywając tytuł Mistrza Polski Carcassonne 2018.

Co myślimy o miejscu i organizacji?

Przede wszystkim lokalizacja - dobry dojazd z centrum.

Do dyspozycji uczestników pozostawiono pomieszczenie rekreacyjne, gdzie można było zjeść coś na słono i na słodko, wypić kubek gorącej kawy. Alternatywą była woda lub herbata, dla nie lubujących się w czarnym ziarnie.

Na stołach porozkładano różne wersje gier z serii tematycznej turnieju. Chociażby adaptację w uniwersum Gwiezdnych Wojen. To jednak nie wszystko. Udostępniono kilka egzemplarzy demonstracyjnych wersji gry, w formie niewielkich książeczek z kafelkami do wycięcia. Pozostawiono także aktualne katalogi produktów i najnowsze dzieło producenta gry.

Najnowszy produkt w ofercie Barda – dystrybutora serii w naszym kraju, czyli Carcassonne z dopiskiem „Safari”, zabierze nas w odlegle rejony słonecznej sawanny. Zmieniono w tej wersji zarówno znane już podstawowe mechaniki, dodając konieczność spoglądania na różnorodność gatunkową. Dodano systemy wodopojów, Baobaby, a zamki zamieniły się w istne dżungle! W pionkach też zaszła mała roszada z uwagi na dodane samochody patroli oraz słonie, które zajęły miejsce na planszy zliczającej punkty zwycięstwa. Kafelek startowy ewoluował do potrójnego, co daje znacznie więcej różnych kombinacji zagrywek startowych.

Sam turniej rozpoczął się o 10:00 i wypadł bardzo dobrze jeśli chodzi o czas etapów. Do 16:00 zostali już tylko najlepsi w TOP16. Po dłuższej przerwie odbył się etap finałowy. 1/8, ¼, ½ i finał. Tak naprawdę do 20:00 wszystkie formalności związane z sesją zdjęciową zwycięzców podczas wręczenia nagród zostały dopełnione i najbardziej wytrwali uczestnicy mogli rozejść się do swoich domów czy własnego wynajętego lokum na czas pobytu w Krakowie.

Komunikacja wypadła również całkiem nieźle. Pomyślano nad umieszczeniem głośnika również w drugiej sali. Tak, z uwagi na ilość partycypantów etap eliminacji odbywał się w dwóch salach. Dzięki temu gracze mogli słuchać komunikatów bez potrzeby przechodzenia między salami. Co więcej w obu pomieszczeniach cały czas przebywali obserwatorzy, którzy doglądali przebiegu rozgrywek i zajmowali się rozstrzyganiem sporów.

Pomyślano również o miejscach dla najmłodszych, którzy niekoniecznie musieli być zainteresowani w pełni zawodami. Obok ekspozycji statuetki pozostawiono „nieco większą” wersję oryginalnej gry z odpowiednio powiększonymi pionami. Zostały wykonane ze sztywnej pianki, bez umocnień wewnątrz, zatem były bezpieczne dla dzieci.

Cała kwestia zliczania punktów i śledzenia tabeli uczestników była zinformatyzowana. Co za tym idzie, oczekiwanie na kolejne rundy zostało ograniczone do minimum.

Przykuwa uwagę sam wygląd pomieszczeń. Ponieważ jest to Centrum Sztuki, to w ramach ostrożności zdemontowano większość wiszących obrazów. Z kolei te które jeszcze pozostały umilały czas oczekiwania.

Jak wspominaliśmy, budynek mieści się w strefie krakowskiego Solvay, które można przyrównać chociażby do poznańskiego Franowa. Zatem w pobliżu są okoliczne galerie czy kino. Dlatego nawet jeśli zakończylibyście swoją przygodę wcześniej, to jest kilka miejsc do których można zajrzeć bez potrzeby wracania do centrum miasta.

To wszystko co możemy Wam przekazać odnośnie metodologii przeprowadzania, uczestnictwie i organizacji turnieju.





Nasze przemyślenia i obserwacje:

Tak jak w przypadku konwentów, tak i tutaj dopatrzyliśmy się możliwości polepszenia warunków dla wygody uczestników.

Przede wszystkim w głównej sali rozstaw stołów z krzesłami powinien być większy. Niestety, w wielu miejscach, zbyt mały - wymagał od osób prowadzących swoje rozgrywki, odrywania się od gry celem przepuszczenia żwawszych graczy. [czyt. rozgrywających szybciej swoje rundy]

Kolejnym problemem było to, że niestety z uwagi na ilość osób w pomieszczeniu, odczuwalna była duszna atmosfera. Przydało by się częstsze wietrzenie lokalu albo zmniejszenie osób biorących udział w turnieju.

Szkoda, że postument z ułożonych pudełek najnowszej gry z wieńczącą go statuetką nie otrzymał własnego oświetlenia. Przez układ okien w pomieszczeniu i punktowego oświetlania, charakterystycznego dla sal wernisażowych - był w „ciemnym kącie”. Przez to główny przedmiot zainteresowania był słabo wyeksponowany.

Podsumowując. Udział w turnieju jest świetną zabawą i polecamy spróbować swoich sił każdemu, niekoniecznie zapoznanemu z pełnymi możliwościami danej gry. Jest to ciekawe doświadczenie z uwagi na rozpiętość wiekową graczy. Spotkaliśmy zarówno dzieci, jak i osoby starsze. Każda z nieco inną taktyką na rozgrywanie swoich oponentów. 

Co zasługuje na pochwałę, to zachowanie w stosunku do innych graczy. Przyjacielskie relacje, zamiast wojowniczego zgrzytu. Nie było sytuacji, żeby ktoś miał pretensje do kogokolwiek. Kultura to podstawa.
Jednakże należy pamiętać, że awanse wiążą się z koniecznością transportu na miejsce rozgrywek kolejnych etapów. Można też złożyć rezygnację, która nie wiąże się z odstąpieniem od nagrody za bycie laureatem w etapie eliminacji lokalnej. Jeśli jednak zdecydujemy się uczestniczyć, a nie posiadamy odpowiedniego zaplecza, to może być to problematyczne dla niektórych z Was. Jest to też męcząca podróż dla osób z daleka. Z Poznania do Krakowa jest 6h jazdy pociągiem. To wyczerpuje możliwość podróży w sam dzień zawodów i konieczne jest rezerwowanie noclegu na dwie noce. Innymi słowy rezerwacja całego weekendu.

Dziękujemy za współpracę organizatorom turnieju. Liczymy, że jeszcze przyjdzie nam spotkać się na stanowisku konwentowym, a kto wie? Może i Nam uda się wygrać w przyszłym roku.

Jan Jędrzejczak